Обдарованість — це якісно своєрідне поєднання
здібностей, яке обумовлює діапазон інтелектуальних
можливостей людини, своєрідність її діяльності і розвивається протягом
усього її життя.
Обдаровані діти проявляють свої здібності вже в дошкільному віці, про що
свідчить швидке опанування малюком мовлення і великий обсяг його словникового
запасу. Таким дітям властива невгамовна пізнавальна активність, дослідницький інтерес,
постійні вимоги від дорослих відповідей на численні запитання, здатність
простежувати причиново-наслідкові зв’язки, відміна пам’ять, самостійність і
творчість, підвищена концентрація уваги. Цікаво, що вже у 3 роки вони можуть
одночасно стежити за двома або декількома об’єктами, у 3-4 роки читають,
рахують, багато чим захоплюються, цікавляться географічними картами тощо. Таку
підвищену розумову активність дитини не можна залишати поза увагою дорослих.
Обдаровані діти відрізняються високим рівнем розвитку
загальних та спеціальних здібностей, мають визначні досягнення або внутрішні
задатки для них у певному виді (кількох видах) діяльності. Вони раніше
починають ходити і говорити, вирізняються з-поміж однолітків кращим фізичним
розвитком, досить комунікативні, мають різноманітні інтереси, яскраві
вподобання, високу пізнавальну активність, зосереджені на пізнанні. Процес
навчання відбувається інакше, ніж у звичайних дітей: малюки швидше і легше
сприймають нову інформацію, ставлять багато запитань і більше запам’ятовують з
того, що вивчили. Багато хто з них самостійно навчається читати, легко засвоює
нові відомості, швидко помічає взаємозв’язки між окремими явищами і робить
висновки.
H. Лейтес пропонує розрізняти три групи обдарованих дітей.
1. Діти з прискореним розумовим розвитком, ранніми проявами інтелектуальних
здібностей, високою пізнавальною активністю. Їх приваблюють інтелектуальні ігри
та заняття, вони рано починають читати, рахувати, писати, прагнуть спілкуватися
зі старшими дітьми або з дорослими, яким ставлять досить складні запитання.
Мала рухова активність часто негативно позначається на їхньому загальному
фізичному розвитку, а в розумовому розвитку ці діти випереджають своїх
однолітків.
2. Діти з ранньою розумовою спеціалізацією, у яких спостерігаються яскраві
прояви здібностей до певної галузі знань або до певної діяльності. Це може бути
здібність до музичної, образотворчої діяльності, любов до природи, техніки,
підвищений інтерес до розв’язування логічних задач, читання, конструювання
тощо. У шкільному віці діти цієї групи демонструють високу обізнаність з
окремих предметів або дисциплін. Загалом вони випереджають однолітків лише в
тій галузі знань або діяльності, до якої найбільше здібні.
3. Діти з окремими ознаками незвичайних здібностей, потенційними ознаками
обдарованості, добре розвиненими пізнавальними психічними процесами —
мисленням, пам’яттю, увагою, уявою, мовленням. Вони не випереджають інших у
загальному психічному розвитку, але вирізняються певною неординарністю суджень,
думок, запитань, оригінальністю виробів і малюнків, більшою самостійністю.
Цікавляться багатьма явищами життя, тому часто успіхи у тій чи іншій галузі
досить поверхові. Таким дітям усе дається легко, варто тільки зосередитися.
Типовою для них є проблема формування працьовитості.
Обдаровані діти здібні до абстрактного мислення, здатні робити свої
самостійні судження, надзвичайно кмітливі, а їхні інтереси виходять за межі
того, що цікавить їхніх однолітків. Найчастіше вони прагнуть спілкування з
батьками або з інтелектуально розвиненими однолітками чи зі старшими за віком
дітьми.
У віці від трьох до п’яти років складно діагностувати, чи є дитина
вундеркіндом, оскільки можливо припуститись помилок, які можуть завдати шкоди в
майбутньому. Проте в межах навіть цього віку в дитини може спостерігатися
схильність до певної практичної діяльності, більші досягнення порівняно з
іншими у якійсь конкретній роботі, помітні інтелектуальні переваги, прагнення
лідерства чи надзвичайно розвинена моторика. Виховання таких дітей потребує
спеціального індивідуального підходу, тобто створення для цього належних умов,
докладання відповідних зусиль як батьків, так і вихователів.
Якщо в малюка проявляться інтелектуальні чи математичні, моторні або
образотворчі здібності, то вихователь має звернути на це увагу батьків,
порадити їм, як створити умови для розвитку дитини. Наприклад, підібрати
індивідуально посилену програму навчання, відповідну літературу, порадити
цілеспрямовано поглиблювати знання дитини, її інтереси. Проте значні успіхи та
переваги в інтелектуальному розвитку ще не свідчать про готовність до школи.
Приймаючи обдарованих дітей до школи, необхідно враховувати не лише їхні
інтелектуальні досягнення, а й рівень соціального та емоційного розвитку. Не
можна ігнорувати й фізичне здоров’я малюків, наявність адаптивних механізмів,
забувати, що обдарованість — це таке непередбачуване явище, з яким треба бути
особливо обережними.
У дошкільному віці обдарована дитина може вражати дорослих високою
обізнаністю, кмітливістю, певними успіхами в засвоєнні знань, випереджаючи в
цьому своїх однолітків. У процесі шкільного навчання вона може дуже швидко
зрівнятися з рештою учнів. Інша дитина, навпаки, у дошкільні і ранні шкільні
роки не відрізняється особливими успіхами, інколи навіть відстає від однолітків
у навчальних досягненнях, але на якомусь з етапів розвитку починає швидко
наздоганяти однокласників, а згодом і перевершує їх.
Обдарованість не тотожна обсягу отриманих знань, — це складніше явище, яке
поєднує високу пізнавальну активність, нестандартність мислення,
наполегливість, надзвичайну працездатність тощо.
Отже, характерними особливостями обдарованих дітей є висока пізнавальна
активність і розвинений інтелект, що виходить за межі вікових особливостей;
багата фантазія, творчість, винахідливість, емоційна безпосередність, розвинене
почуття гумору, гостра реакція на несправедливість; їм властивий високий
енергетичний рівень, чітка моторна координація, фізична стабільність.
Немає коментарів:
Дописати коментар